Блог Андрія Деркача: Думка скептика. Е-декларація з прицілом – прийдуть за кожним 31.08.2016

ПУБЛІКАЦІЇ У ЗМІ, КОМЕНТАРІ

Цікава склалася ситуація: нинішня влада прагне реанімувати ноу-хау періоду Віктора Януковича – контролювати громадян через їхні доходи.

В Україні, де в спробах сплатити комуналку майже кожна друга самотня городянка змушена здавати на старості років кімнату, а сільська бабуся – днями простоювати на базарах; в Україні, країні, де 30% громадян працює без будь-якого працевлаштування, а 90% співробітників комерційного сектора отримують левову частку зарплат в конвертах, – для всіх цих громадян збираються ввести так звану нульову декларацію. Звучить красиво, але під яскравою обгорткою прихований небезпечний інструмент: тепер влада зможе обкласти будь-якого громадянина дикими штрафами за несплату податків або навіть завести кримінальну справу.

Приготуйтеся жити по-новому, запускається «демократія» з електронним декларуванням.

Але експеримент, як відомо, провалився по всіх фронтах. З одного боку, можна порадіти, що спроба реалізувати інструмент нагляду над громадянами провалилася. З іншого боку, нинішня влада повністю дискредитувала потенційно ефективний демократичний інструмент боротьби з корупцією.

Чи потрібно електронне декларування? Відповідь – так, це важливий елемент забезпечення прозорості діяльності чиновників усіх рівнів і боротьби з корупцією. Але в дусі української влади закон, який прекрасний на папері і за духом, стає репресивним політичним інструментом.

Тільки після фальстарту системи електронного декларування табір збуджених єврооптимістів і інших мрійників починає розбиратися в механізмі, задавати питання: а чи буде система працювати з точки зору психології людини, захисту даних і взагалі здорового глузду?

Адже справа йде в дотриманні реального балансу інтересів, а саме:

  • в балансі приватного життя громадянина та інтересів держави,
  • у визначенні раціонального обсягу декларованих даних,
  • у виключенні практики множинних трактувань положень, які передбачають використання інформації приватного фінансово характеру для політичної боротьби і маніпулювання,
  • у використанні отриманих даних правоохоронними органами для політичної боротьби,
  • у вільному доступі рядових осіб до декларацій, що суперечить Європейській практиці,
  • у побудові поліцейської держави, ключі до якої потраплять в руки будь-якого угруповання осіб, яке прийде до влади.

 

Та сама поправка

У грудні, коли приймався бюджет, я підтримав депутата Мисика, і ми внесли поправку про відстрочення введення е-декларування на один рік. Я неодноразово пояснював, що в існуючому вигляді з 1 січня закон буде порушувати Конституцію України і міжнародне право. Потрібно було змінювати підхід, розбиратися в ситуації. Але які тільки звинувачення не звучали на нашу адресу – «п’ята колона, яка зірвала європейські прагнення», «зрада, фальшування бюджету» …

Будь-які аргументи, яким була властива адекватність, юридична підоснова або логіка – не приймалися.

Адже коли активісти в Фейсбуці кричать «Треба!», Верховна Рада відповідає «Є!», і починає приймати нереалістичні і «антиконституційні» закони. Реалізація системи електронного декларування була продиктована кон’юнктурними прагненнями – бажанням заробити або отримати піар на боротьбі з корупцією, – що і призвело до провального результату.

 

Кого звинувачувати?

Станом на 1 вересня 2016 роки ми маємо нескінченну історію з нездійсненними обіцянками безвізового режиму. Перш за все, в цьому вина міністра закордонних справ Клімкіна та його заступника Зеркаль, які повинні були стежити не за формальною стороною щодо законів про боротьбу з корупцією, а за змістом процесу і можливими ризиками практики їх застосування, про що говорили депутати і керівники майже всіх фракцій.

Але головний винуватець – Міністерство юстиції та його керівник Петренко, який підготував пакет неякісних законів по боротьбі з корупцією за допомогою сумнівних експертів і фінансово зацікавлених активістів. Механізм реалізації цих законів ущербний і порушує права людини в частині:

  • поваги до приватного життя державного службовця – закріплено в Модельному кодексі поведінки державних службовців, підготовленому Комітетом міністрів Ради Європи 2000 (10). Порушення цього принципу шляхом розголошення декларації держслужбовця допустиме тільки в рамках кримінального розслідування або дисциплінарних заходів (п. 82),
  • поваги до приватного життя людини – цей принцип вимагає, щоб влада забезпечила недоступність особистих даних для третіх осіб, якщо немає обґрунтованої необхідності (справа Z. проти Фінляндії від 25.02.1997 року, скарга 22009/93, п. 95).

Безумовно, громадська думка має право на інформацію. Європейський Суд постановив, що в деяких особливих обставинах, які стосуються політиків, права на приватність можуть бути обмежені, як це було в справі Едісьон Плон. Але такі обмеження не є обґрунтованими, якщо інформація жодним чином не стосується політичної чи громадської дискусії, а служить виключно для задоволення цікавості.

Конвенція #108 Ради Європи визначає, що бази особистих даних повинні «зберігатися для визначених і законних цілей і не використовуватися в спосіб, який не сумісний з цими цілями».

А знаєте, як ці закони пройшли голосування? Члени так званої «Європейської коаліції» проголосували за них з 7-10 разу, і то чужими картками, коли в кінцевому рахунку багато хто навіть не розумів, за що натискає кнопку «за».

Міністру юстиції в особистій бесіді я пропонував уявити себе на допиті у «макіївського» прокурора, який мав би набором законів і повноважень, закріплених е-декларуванням. Тільки уявіть, що може зробити представник репресивної влади: заарештувати все особисте майно, а також майно його близьких і віддалених родичів до з’ясування. Або, мабуть, він надасть «квиток» на укладення від 2 до 10 років за недекларування / відмивання / незаконне збагачення?

 

Що вимагав ЄС для надання безвізового?

Другий винуватець – це посол ЄС Томбінський, який прекрасно усвідомлює, які умови для отримання безвізового режиму насправді ставив Євросоюз. Введення системи електронного декларування доходів чиновників ніколи не було «жорсткою і однозначною вимогою ЄС».

У «Плані дій щодо лібералізації ЄС візового режиму» значиться: «Україна бере на себе зобов’язання забезпечити ефективне функціонування незалежного антикорупційного органу». Такий орган міг прекрасно обробляти існуючі носії інформації і існуючі форми декларації. Представники ЄС лише позначили загальні рамки корупційної проблематики, що потребує вирішення. Електронні декларації як інструмент обліку кожної сорочки державного службовця придумали вже українські активісти.

Проте, ось вже впродовж двох років пан Томбінський підіграє лобістам тоталітарних законів своїм мовчанням і бездіяльністю на догоду революційній і політичній доцільності. Особливо гірко за цим спостерігати, з огляду на його номінальну роль захисника європейських цінностей і прав людини і прав опозиції.

 

Комерційний ухил

У такому випадку час поставити перше питання. Якщо Мін’юст-експерти та активісти разом з частиною законодавців самі придумали проблему на народні, так і свої голови, що ними рухало?

Підрядником розробки системи стало ТОВ «Міранда». Їх роботу оплачує горезвісна Програма розвитку ООН, а значить – гроші платників податків з інших країн. Чомусь ПРООН лобіювали залучення саме ТОВ «Міранда», про яку раніше не було жодної гідної згадки в ЗМІ. Будь-хто може відвідати сайт цієї «широко відомої» IT-компанії http://miranda.net.ua і переконатися в «беззаперечній компетенції підрядника».

Як бачите, питань в рази більше, ніж відповідей зі здоровим глуздом.

8 серпня на адресу прем’єр-міністра Гройсмана мною було направлено депутатське звернення, в якому прошу офіційно роз’яснити, хто, за скільки, і за чим завданням створював і в майбутньому буде обслуговувати систему електронного декларування. Навіть по закінченню встановленого законом терміну у апарату Кабінету Міністрів відповідей на мої запитання не знайшлося.

 

Порушення прав людини, Конституції і здорового глузду

Згідно юридичного аналізу, моніторинг, передбачений законом України, не відповідає стандартам, розробленим в рамках ЄКПЛ та практики ЄСПЛ. Більш того, він порушує цілу групу основних прав людини – як публічних державних осіб, так і членів їх сімей та третіх осіб. В першу чергу, порушується право на особисте життя, право на персональні і конфіденційні дані, право на правосуб’єктність, право на підприємницьку діяльність, і головне українське ноу-хау лобіює звуження прав людини в Україні.

Згідно прийнятого законодавства, у вільному доступі чиновник повинен вказувати адресу своєї нерухомості, навіть про неповнолітніх дітей, місце і опис часу отримання цінностей і дані про третіх осіб, в т.ч. інформацію, що є приватною і конфіденційною.

Ще раз підкреслю, що європейські документи чітко позначають, що декларування чи збір інформації про приватну особу повинен бути здійснений тільки з заявленою метою, тобто для боротьби з корупцією і не може переслідувати інші цілі, як то задоволення цікавості, журналістська, громадська діяльність і т.д.

Виходить, що експеримент із зовнішнього управління «бандерлоги – чиновники і депутати, їх сім’ї за склом» у виконанні тих, що заробляють на боротьбі з корупцією окремих «місіонерів», типу Томбінського з Єврокомісії, ПРООН, «любителів» України і місцевих активістів – це фінал благої справи?!

Підвішені за «е-декларації» – починаючи з держслужбовців і депутатів, а потім і всі громадяни України – це демократія і незалежність? Хіба це Європа? Виходячи з ситуації зі студентами та пенсіонерами, яких не зовсім адекватні люди з Міністерства фінансів також пропонують верифікувати, скоро вся країна опиниться за склом, підвішена за електронні декларації.

 

Сухий залишок боротьби за безвізовий режим

Тепер надійні джерела в ЄС повідомляють: в’їзд на територію Європейського Союзу для громадян держав, які мають безвізовий режим з ЄС, буде можливий тільки за умови отримання спеціального дозволу та сплати збору. Європейська комісія вже готує відповідну пропозицію. Такий режим для вас досить безвізовий?

У підсумку в гонитві за прихильністю європейських начальників і МВФ ми маємо реальну ціну, яку виплачуємо за так звану «інтеграцію» і так званий «безвіз». Це:

  • підвищення тарифів на комунальні послуги,
  • введення податку на сільгоспвиробників,
  • адмінреформа, яку називають децентралізацією і яка призводить до знищення сільського населення,
  • закриття сільських шкіл, сільських медпунктів,
  • верифікація доходів пенсіонерів, а тепер і студентів,
  • регулярні гастролі інтуристів в ролі міністрів, консультантів і радників, які, виконавши чергове завдання в цілях іноземної вітчизни, йдуть чи в бізнес, чи в невідомому напрямку, залишаючи нам борги і проблеми.

Для юристів-міжнародників даю посилання на два документа, підготовлених та відправлених мною на президента України, МЗС і Мін’юст, в яких викладені результати вичерпного аналізу ситуації з електронним декларуванням.

Навесні 2016 року у конференції щодо модернізації Парламенту під керівництвом Кокса та за участю представників громадянського суспільства, Європейської комісії та інших я говорив про ризики перетворення «незалежних» державних органів в самостійні політичні проекти, а також можливості використання персональних даних особистого характеру для політичної боротьби і замовної журналістики.

Тоді я озвучив провокаційну пропозицію – навіщо стільки людей наповнюють свою свідомість боротьбою, а не творенням?

Якщо мета виправдовує засоби і всі методи хороші для боротьби з чиновниками і депутатами – давайте відразу вшиємо кожному чиновнику чіп, програмне забезпечення замовимо через ПРООН в «Міранді».

Чіпи підключимо до сервера, а ключі онлайн-доступу дамо обраним активістам і борцям з корупцією?