Черговий крах експерименту 15.04.16

ПУБЛІКАЦІЇ У ЗМІ, КОМЕНТАРІ

Чому виникає впевненість в тому, що зміна місць і рольових ігор Гройсмана, Зубко, Адміністрації Президента, «єврооптимістів» і «чесних» грузин, що йдуть в опозицію, не приведе до успіху і не позначиться позитивним чином на якості життя громадян України?

Можливо, вся справа в пафосі, що постійно лунає в спічах вождів, в штучно награній радості соратників, вдячних за працевлаштування в КМУ, в фальшивості вистави, показаній в сесійній залі Верховної Ради з усіма можливими і неможливими порушеннями регламенту і Конституції України, в пишно-золотому штандарті Президента, поставленому в парламенті і випадково забутому після його відходу, а також в нудьгуючих співробітниках МНС, які чергують по кутах, все, як у театрі, – пафосно і навмисно.

Нинішній владі вочевидь не вистачає почуття державності та масштабності мислення. Цьому сильно заважає наявність фальшивих пріоритетів в публічному самовираженні. Для них «Фейсбук» важливіший за конкретні досягнення, оскільки громадська думка, активність в соціальних мережах, красива телекартинка – ось «справжній» пріоритет. Для них має значення результат, досягнутий не в процесі творення, виробництва, будівництва, а процес боротьби «за» або «проти». Тактика замінює стратегію, а ефектні «публічні маневри» перетворюються на самоціль.

Неможливо проводити зважену державну політику, займатися промисловістю, економікою, створювати або зберігати робочі місця, боротися з корупцією за допомогою призначення на високі державні посади бізнес-партнерів, експертів, помічників по Вінницькому ринку, бізнес-менеджерів, активістів, журналістів, які абсолютно не розуміють правових організаційних і філософських основ діяльності інститутів влади, які не мають ніякого управлінського досвіду, обґрунтовуючи подібні дії агіткою «потрібні нові обличчя», точніше, «свої» особи і вбиваючи цей сумнівний слоган в уми громадян.

Як правило, дійсно чесні романтики і фахівці, які не мають досвіду керівництва, та й просто життєвого досвіду, частіше за інших дають «нульовий» результат. Містечкові «менеджери», які переведені з провінції до Києва, страждають комплексами меншовартості мінімум рік. І не факт, що зможуть через цей термін хоч якось виконувати свої функціональні обов’язки. Що ж стосується ситуації, пов’язаної з урядом Гройсмана, то вони будуть два-три місяці розбиратися тільки з функціоналом віце-прем’єрів і міністрів, а зрозуміти, хто кому куратор в Адміністрації Президента «містечкові менеджери» зможуть лише напередодні своєї відставки. Або після неї.

Спроби західних «інститутів» сформувати нову політичну еліту за допомогою системи грантів, різноманітних тренінгів та навчальних програм, рекомендацій експертів мають як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, дійсно з’являються нові обличчя, які вміють грамотно і логічно пояснювати публічну позицію і декларувати правильні цілі. З іншого – люди перестають думати самостійно, оскільки постійно очікують якихось зовнішніх інструкцій і вказівок.

Іншими словами, вони перестають відчувати відповідальність за долю своєї країни, розуміти, в чому саме полягають їх обов’язки на тій чи іншій посаді, усвідомлювати, що тільки власні рішення і праця можуть дати результат для України і людей.

Загальносвітова практика свідчить про те, що подібна «грантова» еліта може бути ефективною в короткостроковій перспективі. Однак через деякий проміжок часу маятник настроїв в суспільстві неминуче хитнеться в інший бік внаслідок її неефективності та нерезультативності.

В уряді Гройсмана ми сьогодні спостерігаємо критичний сплав політичних договірників, грантових вихованців і цинічних бізнес-інтересів. Якщо додати до цього реальну кількість коаліціантів – трохи більше 200, то приреченість очевидна. Ситуацію вже не врятує наявність певної підготовки і управлінського досвіду у Кубіва, Гриневич, Семерака, Авакова.

В цілому під керівництвом Гройсмана ця критична «Урядова» маса готова рознести на дрібні часточки залишки системи державності. Якщо ще враховувати наявність Гонтаревої на посаді глави Нацбанку, а також особисті амбіції вождів, то навіть проникливий спіч Президента, який намагається переконати себе і країну в тому, що Гройсман та його уряд – це єдиний вихід із ситуації, не викликає довіри. Як мінімум.

Є свій часовий ліміт і у жонглювання термінами «безвізовий режим», «асоціація», «єврооптимізм» та «євроінтеграція». Особливо, коли ці поняття так і залишаються «пустушками», які не наповнені конкретним змістом, який зрозумілий інтересам кожного громадянина.

Театралізовані клятви вірності «європейським цінностям» при зіткненні з «сліпими трастами», «панамськими офшорами», «голландськими референдумами», лівими тарифами на вугілля та коносаментами на південноафриканський пил викликають у співвітчизників стан когнітивного дисонансу. Креативний клас (креакли), який є генератором основних ідей громадянського суспільства, впадає в депресію, стрімко переходить в агресію, що видно по контенту українського сегменту інтернету.

Нам самим потрібно будувати Європу в Україні. Будувати всім, хто не хоче жити в казармі або в націоналістичному хаосі, всім, хто готовий це робити не на словах, а на ділі, незалежно від особистого ставлення до «майдану», мови, на якій він думає, регіону, в якому живе. Виходити слід з економічної доцільності та комфорту, європейських і християнських цінностей, прав і свобод наших громадян.

Необхідно пам’ятати, що чотирнадцять мільйонів українських громадян мають родичів у Росії. Не менше двох мільйонів з них отримують дохід від тимчасової роботи в РФ. Історичні та культурні, економічні, географічні зв’язки, схожість понятійного апарату, величезна протяжність спільного кордону і різне ставлення до свободи, до «царя в голові», парадоксальне твердження «Україна – не Росія» – це все спрощена база для подальшого аналізу і прогнозування.

Хочу підкреслити, що сьогодні для США і країн Євросоюзу найголовніше завдання – формування (побудова) в Україні лояльного до західних цінностей і стандартів економічно самодостатнього суспільства, в якому домінують християнські цінності, існують громадянські свободи, отримані в результати реалізації принципу народовладдя.

Цю задачу неможливо реалізувати, якщо розглядати Україну виключно в якості «західної противаги» Російській Федерації. Або ж як свого роду «дубини» для дестабілізації ситуації в РФ, підстави для торгових і економічних санкцій.

Антиукраїнська пропаганда з боку Російської Федерації, як і антиросійська пропаганда з боку влади і уряду України, безумовно, мають тимчасові параметри з точки зору сприйняття населенням. За допомогою штучно створеної реальності симулякрів неможливо довго обманювати людей, які починають інтуїтивно відчувати брехню. Тому як в Росії, так і в Україні зростає недовіра населення до засобів масової інформації своїх країн, зокрема до висвітлення подій на Донбасі.

Поки вожді України будуть вважати своєю перемогою (для них важлива лише іміджево-телевізійна перемога) продовження санкцій Заходу щодо Росії, а не інтеграцію Донбасу, нехай і ціною надання широких повноважень для місцевої влади, в Україні, поки вони будуть публічно обстоювати «деокупацію», а потай сподіватися, що «ватники» відваляться самі і не будуть псувати «задушевну» і зручну електоральну картинку, поки не почнуться реальні, а не «контактні» переговори по Донбасу без жонглювання «норманськими» і «мінськими» форматами, а також Будапештським меморандумом, поки в голові у вождів переважатиме бажання не рятувати життя людей, слухати, співчувати, бачити, а стати «переможцем», вони продовжать намагатися мобілізувати свій електорат на основі військової риторики. В таких умовах економічне і політичне життя країни просто не може розвиватися. Прикладів, що підтверджують все вищезазначене мною в новітній історії багато.

Відстоювання офіційною пропагандою і поширення через ЗМІ, інтернет (соцмережі) концепції переваги «свідомих» українців над жителями сходу нашої країни – це не праве діло. Вожді, надихаючі народ на подвиг в ім’я неправедної справи, неминуче ведуть країни до катастроф.

У різноманітті України укладені як її ризики, так і її багатство. Головне – акуратно і послідовно складати пазли, не залишаючи дірок і не викидаючи «зайвих» деталей.