Меню
Андрій Деркач
Народний депутат
України
Назад до переліку публікацій

Політики і релігія: не лізьте в палаючий кущ!

Вчора я спостерігав, як керівники України лізли «в палаючий кущ», голосуючи за постанову про звернення президента до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні.
  • 20.04.2018
  • Офіційний аккаунт Андрій Деркача у Facebook
2018

І явився Мойсею ангел Господній
в полум’ї вогню з-посеред тернового куща.
Мойсей сказав: «Піду і подивлюся на це велике видіння,
чому не згорає той кущ».
І сказав Бог: «Не підходь сюди»
І сховав Мойсей обличчя своє,
тому що боявся глянути на Бога.
Вихід, глава 3

Вчора я спостерігав, як керівники України лізли «в палаючий кущ», голосуючи за постанову про звернення президента до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні.

Я добре пам’ятаю слова Господа в Біблії, який закликав Мойсея не підходити до палаючого куща. Тоді Мойсей злякався і не став порушувати слово Боже. Страшно це – порушувати слово Боже! Я як мирянин відмовився брати участь в рішеннях церковних проблем в стінах парламенту, а як депутат утримався при голосуванні. Тому що вчорашнє рішення депутатів – велика помилка.

Поясню свою позицію і наслідки, які можуть очікувати Україну після рішення влади впритул зайнятися релігією.

 

Правова сторона

Україна – країна багатьох конфесій. В такій державі, жоден держорган не має права вирішувати, якою має бути форма релігійного устрою або будь-якої релігійної групи.

Завдання держави – створювати рівні права і умови для вільного сповідання віри, якщо це не порушує закон.

Є Конституція, яка прямо говорить, що церква в Україні відокремлена від держави.

А є ініціатива президента і вчорашнє рішення Ради втрутитися в питання релігії. Це безпосередньо порушує Конституцію України. Ми з депутатами готуємо звернення до Конституційного суду. І суд повинен в цьому розібратися. Але є й інший бік проблеми.

 

Етична сторона

Перше. Важливо пам’ятати, що депутати-політики – є ще і людьми зі своїми релігійними переконаннями.

Серед депутатського корпусу є також протестанти, католики, греко-католики, іудеї, представники харизматичних утворень і багато інших.

Вчора всі вони намагалися нав’язати своє бачення, яким має бути православ’я в Україні. І кожен з депутатів, хто голосував захищав не інтереси громадян, а частково інтерес своєї конфесії в боротьбі з православ’ям.

Для когось з них це була віра, для когось конкурентна боротьба на полі «релігійних послуг». А для когось і те, і інше. У тому числі було і так… І я з жалем дивився на радісні обличчя протестантів, греко-католиків в залі. І, виходячи з їх емоцій, реплік і дій, ними, м’яко кажучи, навряд чи вчора рухали християнська любов і поблажливість.

Друге. Ті, хто вчора голосував за питання Православної церкви, напевно, не зрозуміли, що такі дії повністю руйнують принцип соборності Православної церкви.

Подібні рішення – виняткова прерогатива Освяченого Собору, де присутні три важливих учасника: єпископи, священики і миряни. Це основа всього православ’я. Повнота церкви – її соборність. Якщо немає цих трьох складових, немає соборного рішення.

Крім того, що я є депутатом, що представляє своїх виборців, я – мирянин Православної церкви, і також я не хочу поділу православних. Як і решта депутатів, я не мав права голосувати «за» або «проти» цього рішення. Тому я натиснув кнопку «утримався».

 

Що буде далі

Чи знають депутати, чого попросили? Чи розуміють вони разом з іншими керівниками країни справжні причини і наслідки свого вчинку?

Так, мотивами винесення питання автокефалії в сесійний зал, є і початок президентської кампанії; і скандал з плівками Онищенко – його треба було заховати за димовою завісою. І багато інших мотивів.

Про все це говорили депутати з трибуни, на ефірах і в новинах. Але в реальності все не зовсім так, як здається на перший погляд. І технологи, і штаби кандидатів, і партії, всі готуються до президентських виборів і сподіваються, що зловлять електоральну хвилю.

З точки зору релігійної, якщо говорити про можливі дії двох канонічних Патріархій: Вселенської і Московської, то потрібно навіть в прогнозах бути дуже обережним, сповідуючи два принципи: поваги і «не нашкодь».

 

Що з цього прохання може вирости насправді

Наслідок перший. Екстериторіальний статус єпархії з правами автономії.

Одним з варіантів може бути не автокефалія для якоїсь з існуючих частин, а проміжний екстериторіальний статус єпархії з правами автономії.

І Вселенська Патріархія, маючи тисячолітній досвід державно-церковних відносин в різних куточках світу, знайде блискуче канонічне пояснення цьому статусу.

І буде цей статус зберігатися до Об’єднавчого Собору або буде «Томос з відкладеним рішенням».
Можна припустити скільки десятиліть знадобиться, щоб зібрати всі сторони. Підвісили ситуацію…

Крім того, Вселенський Патріархат не є в рішеннях таким же монолітним. І єпископи, і митрополит теж люди зі своїми спокусами і бажаннями. Синод Вселенського Патріархату визначається ротацією. І якщо сьогодні все здавалося б добре для вирішення українського питання, то завтра – не факт.

Варіант з екстериторіальний статусом єпархії з правами автономії не потрібен ні Київському патріархату, ні УАПЦ, ні тим більше УПЦ.

Такий статус потрібен тільки самому Вселенського Патріархату, який потім запропонує єпископам і парафіям приєднаються до цієї новоствореної канонічної структури. Це призведе до того, що «посиплються» парафії традиційних церков в Україні. Це буде супроводжуватися скандалами, чварами, конфліктами.

 

Наслідок другий. Остаточний розкол

Якщо ж надання автокефалії нині існуючим УПЦ і УПЦ КП відбудеться, вона буде підтримана лише кількома Патріархатами з одного боку і декількома – з іншого.

Це безсумнівно приведе до остаточного розриву в сім’ї Православних церков усього світу. Отримаємо розкол в Православ’ї на грунті «української теми».

І я як громадянин, дуже не хотів би, щоб українська влада, яка полізла в цей «палаючий кущ», привела до розколу весь Православний світ.

 

Наслідок третій. Конфліктний переділ майна

У разі автокефалії, існує ризик перерозподілу церковного майна, що знаходиться на балансі пенітенціарної системи, лікарень, військових частин, комунальних організацій. І це накриє конфліктами всю країну і тільки розділить українців.

Крім того, якщо при богобоязливому Любомирі Гузарі спроби силових захоплень і переділу власності з боку Греко-католиків були б сумнівними, в тому числі в питанні Почаївської Лаври, то при активному предстоятелі УГКЦ, активній політиці, адміністраторі та дипломаті ситуація із захопленнями «кров’ю, плачем і скреготом зубів »- як підсумок, можлива.

Завдання влади – зшивати Україну, а не розколювати.

А влада не тільки в «кущ палаючий» лізе, але ще і поліно з собою тягне.

 

Як обпікся кожен Президент України

Вчорашнє рішення ініціювалося і приймалося тими, хто не наважився звернутися до новітньої історії України.

А історія України чому вчить? Кожен раз, коли президент намагався втрутитися в церковні відносини, для нього це закінчувалося проблемою або випробуванням, але ніяк не зростанням рейтингу.

Я не прихильник конспірологічних змов і містичних збігів, але можна порахувати кількість місяців, коли Кравчук разом зі спецслужбами намагалися створювати розкол в Православ’ї. Після цього відбулися президентські вибори і його відхід.

Можна згадати лист Леоніда Кучми «про автокефалію» і його спробу втручання в православ’я в 2000 році. Через півроку він отримав випробування, які пройшов зі сладностями – з’явилися плівки Мельниченка.

У 2008 Віктор Ющенко організував візит до Києва Вселенського Патріарха і намагався протиставити Московському і починав розмови на тему передачі Софії Київської у вигляді подвір’я. Ледве дотягнув до закінчення президентського терміну.

Точно пам’ятаю, як Віктор Федорович у вересні 2013 року зайнявся православ’ям в спробі відправити Блаженнішого Володимира на пенсію. Де зараз Янукович і яка його доля всім відомо.

Як показує історія, втручання в релігію можновладцями ніколи не йде їм на користь.

 

Про що ми розмовляли з Порошенком

Спочатку президентського терміну Петра Порошенка у мене відбулася з ним розмова. Тоді я сказав йому, що дуже важливо не плутати особистий імідж з вірою і не втручатися в справи конфесій.

Прислухатися до порад православного брата чи ні – це особиста справа кожного.

При чому для православного в його серйозних вчинках дуже важливо отримати благословення.

Кожна людина в своєму житті здійснює вчинки, за які вона потім отримує Божу благодать або вчинки, за які буде соромно. Зараз – той небезпечний момент, коли відбуваються саме ті вчинки, за які буде соромно.

Не хочу здатися тим, хто наставляє інших, але точно знаю і переконаний: Глава Церкви – Господь, а не шановні патріархи, єпископи, миряни, президенти, депутати. Тимчасово буває спокуса і ілюзія, що ти або хтось «рулить» церквою, але …

Не смішіть Господа своїми планами. Все буде так, як він запланував. Якщо хтось із представників влади справді вважає, що він прорахував всі ризики вчорашнього рішення, значить він або самовпевнений дурень, або божевільний.

Не обманюйте себе: Бог осміяний бути не може.

Бог – не в силі. Бог – в правді.