Меню
Андрій Деркач
Народний депутат
України
Назад до переліку публікацій

Який рейтинг, такий і Томос: що принесе потішний Собор його учасникам

15 грудня екстраординарний екзарх Вселенського патріарха Еммануїл донесе до українських підданих їх церковний статут.
  • 13.12.2018
2018

Була та річ приємна Богу
юродством проповіді спасти віруючих.
Кор. 1:21

 

15 грудня екстраординарний екзарх Вселенського патріарха Еммануїл донесе до українських підданих їх церковний статут.

За сценарієм, захід має супроводжуватися обговоренням статуту і голосуванням архієреїв. В реальності – від учасників нічого не залежить. Їх роль обмежується підняттям рук. Більшість це розуміють і на Собор не поспішають. Тому за явку і монолітність рядів відповідати взявся особисто Президент.

Якщо вірити Порошенко, то Україна як мінімум вже разів зо три отримала Томос. Припустимо, прокинулися 16 грудня нібито з Томосом. Але що змінилося в житті віруючих? Практично нічого.

По факту – Томосу немає; незалежна церква вдалася тільки на передвиборних білбордах; а всі учасники процесу несуть втрати.

Тоді хто ж за що бореться, хто з чим залишиться, як це виглядає і найголовніше: де тут Бог? Лаконічно поясню.

 

Хто за що бореться, і хто з чим залишиться

Патріарх Варфоломій. Метою тут, крім грошей і власності, є ізоляція РПЦ і оголошення розкольниками УПЦ в результаті.

Помісні Церкви, розуміючи це, в більшості своїй закликали Варфоломія зупинити канонічний галоп і зібрати загальнаправославну нараду для вирішення питання української автокефалії. Патріарх Варфоломій не почув і пішов напролом.

Здійснюючи напад на нашу Церкву, він розраховував на бліцкриг і підтримку помісних церков. Але в підсумку залишився в меншості.

Адже часи змінилися. Це сто років тому більшовики могли з благословення Вселенського патріархату через церковників-обновленців влаштовувати гоніння і катування на духовенство РПЦ.

Сьогодні в умовах всепроникнення інтернету тиск на Церкву з боку правоохоронців і чиновників стає моментально відомим, факти документуються і чекають своєї години.

Тому Вселенський Патріарх сам в результаті опинився під засудженням і закликами вгамуватися практично від усіх братніх церков.

Щоб якось згладити ситуацію і вирівняти відносини, Варфоломій здійснив марш-кидок на освячення недобудованого собору в Бухаресті.

Просто щоб постояти на церемонії, показавши таким чином добрі стосунки з колегами. Реакція не змусила себе чекати …

 

Боротьба за місце Варфоломія

Суєта Варфоломія стала сигналом для керівників помісних церков, що патріарх не впевнений в собі. Пішли небезпідставні розмови про те, що проект “православний Папа”, який почався з України, зазнає невдачі. Хоча, очевидно, зберігається загроза застосуванню піднятого з нафталіну тези про перевагу давніх патріархатів над усіма іншими. Це на практиці має на увазі загрозу православної смути з конфіскацією раніше виданого Томосу. Загроза зберігається для Сербської Церкви в вигляді Македонського вирішення питання, Чорногорії, Болгарської Церкви, Молдавської, Білоруської смути.

Також бачимо початок боротьби всередині самого Вселенського Патріархату. У сутичку за “хиткий” трон Варфоломія вступили Митрополит Еммануїл та Митрополит Елпідіфор.

Більше за інших кандидатів ризикує Митрополит Еммануїл. Адже він повинен провести 15 грудня “потішний Собор в Києві” особисто. І тут йому доведеться не просто відпрацювати захід.

Перед ним стоїть завдання зробити з купки “віруючих” розкольників і зрадників боєздатний штрафбат Вселенського Православ’я.

Так як зробити це важко, справі допомагають українські силовики. Вони як раз зараз зайняті співбесідою єпископів і супроводом їх під руку в АП. Такий собі “автокефальний заградотряд”.

Але навіть виконавши це завдання, опинитися у вигідному світлі, претенденту на посаду спадкоємця Варфоломія, навряд чи вдасться.

 

Філарет

Гра Вселенського престолу змусила відчути себе ошуканими майже всіх. Філарет (в миру Денисенко) відмовився від майбутнього престолу і в підсумку бореться за право вибрати Єпіфанія.

Але Філарет-Денисенко не розуміє всю ту ступінь цинічного прагматизму своїх “партнерів”.

Мистецтво греків виправдовувати ганебні кроки Вселенською скорботою про загальне благо помножене на здатність української влади кидати партнерів ще до початку переговорів не залишає Філарету шансів. Це не комуністи, з якими йому доводилося мати справу. Це наперсточники куди більш спритні.

Головне – це розчарування єпископів УПЦ КП, які опинилися в статусі УДО – звільнених умовно достроково від розколу без права виїхати і служити з кимось, крім окремих Вселенських єпископів і парафій.

Філарет, звичайно, може спробувати покинути Собор, зробивши циганочку з виходом із залу, як він це вже колись робив в Москві на архієрейському соборі.

Але, впевнений, його швидко повернуть під білі ручки санітари-активісти. Їх мітинг під стінами Софії не випустить із зали нікого, поки “достойники” не виберуть потрібного грекам намісника-наглядача.

 

Єпіфаній і Євстратій Зоря

Навіть якщо завзятістю і шантажем УПЦ КП вдасться пропхати на “трон” Єпіфанія, а Філарета зробити Почесним Патріархом, конвертувати “перемогу” зможе тільки Євстратій Зоря. І то тимчасово.

Зоря, за словами обізнаних його близько людей, має неприборкану спрагу помсти на грунті плеканої їм “церковної люстрації”. Все це базується на його сектантському мисленні про перевагу комбатантів за автокефалію над тими, хто, на його думку, хоче прийти на все готове.

Постраждалими в цьому випадку будуть всі – і парафіяни, і єпископи УПЦ КП, і можливі перебіжчики з УПЦ, яких немов прокажених будуть запихати в “лепрозорій”.

 

УАПЦ

УАПЦ з Макарієм взагалі злили як маргіналів: за стіл переговорів з греками не посадили, крім обіцянок нічого не дали.

Хоча Макарій одним з перших чотири місяці тому сказав в інтерв’ю, що важливо те, що буде в статуті і “дайте почитати Томос”. Його проігнорували. А шкода, бо серед його єпископів, священиків і парафіян багато скромних і віруючих людей, які можуть бути мимоволі загнані в секту “Свідків Петра і СБУ” (ЕПЦУ).

 

УПЦ

Через чекістів бентежать орденами і подарунками, багатьох єпископів УПЦ.

Використовують не лише пряник, а й батіг. Тому, щоб загнати їх на Собор, вже сьогодні ведеться підготовча робота. Зокрема, в інформпростірі готується вкидання списків нібито нелояльних єпископів з метою нацькувати на них синоду УПЦ для репресій.

Природно, над спробою людей, які не розуміють церковне життя, зробити подібну провокацію посміялися більшість єпархій. Вони сприймають всі потуги як свавілля, яке чинить влада в “воєнний стан передвиборних конвульсій”.

Мабуть і у цих владик є розуміння, після ідіотизму з обшуками, вкинути в ЗМІ, співбесідами на кордоні і іншим з “цими” на собор йти не можна. Незважаючи на всі обіцянки.

Єпископи УПЦ, яких тягають на розмову в коридори влади відчувають, що ними хочуть покористуватися разово, може навіть за дорого, а перспектив в зграї філаретівців у них немає ніяких – це видно з агресивної поведінки Зорі і оточення Філарета. З ними готові говорити, “купувати”, переконувати, але не більше ніж на період собору і виборів. Кожен з них це все розуміє.

Мені, як і багатьом православним в Україні, буде щиро шкода, якщо хтось із нашого єпископату УПЦ прийде прикрасити собор за 30 срібників. Хоча з розумінням ставлюся до послідовників “автокефального крила УПЦ”, які довгі роки щиро вірили в світлу ідею автокефалії.

Що стосується батюшок-активістів з УПЦ, які прийдуть на Собор Ганьби, – це їх рішення, і вони самі повинні зробити свій вибір. У кожного свій прихід і їм дивитися з амвона людям в очі і тримати Свій Хрест.

 

Президент

Президент теж відчуває себе кинутим. Дивлячись на рейтинг, що летить вниз, через нездатність домовлятися попів-розкольників, невгамовних в амбіціях і жадобі посад; аферистів-греків, ненаситних в грошах і майні; завзятого ідіотизму правоохоронців, президенту напевно стає сумно.

От якби зараз йому повернути час назад, то думаю не ліз би він в церковний “кущ палаючий”, змусив би технолога, який приніс йому електоральну ідею з підтримкою 36 відсотків населення, з’їсти папір, на якій вона була написана. Але час не має умовного способу, тому їсти папери будуть всі вони.

Напевно, втішно звучить для самого себе теза: “під час моєї каденції був отриманий Томос і моє ім’я увійде в історію”.

Але результат Потішного Собору буде соромітний. Статут та повноваження для ПЦУ (автокефальної) виписані менші, ніж в Патріаршій грамоті про автономію для УПЦ.

Сам Собор буде не актом подолання розколу і вже точно не буде об’єднавчим. Він стане “містечковим сабантуєм” і парадом “Вселенської нездатності і неадекватності” у виконанні Вінницького драматичного театру нехай і в Святої Софії Київської, нехай і з елементами епатажу і пафосу, закочуванням очей і складанням рук човником.

16 грудня над усіма грішними і праведними зійде сонце. Буде новий день Господній. Розсіється сморід “святкового” феєрверку. Але нічого для православних віруючих не зміниться.

 

Україна і віруючі

Говорив з людьми в селах і маленьких містах – з тими, хто ходить до Церкви на службу, а не з факелом на парад і захоплення власності. Всі все розуміють, але немає збентеження і спокуси…

Мільйони українців вірять в Бога, а не в президентські вибори і вірять своєму предстоятелю молитовнику за Україну Митрополиту Онуфрію. Його знають і в Греції, і в Єрусалимі, і на Афоні. Можна задати питання там: “до кого йти за відповідями в Україні?”, і отримаєте у відповідь його ім’я.

Кажуть, перед світанком завжди темніше всього. Цей морок “автокефалії за викликом”, і темінь нинішньої безконтрольної навіть в питаннях релігії влади пройде.

Світанок настане, він вже поруч. Ми вистоїмо і переможемо. Просто зараз час такий.

Час сповідання Віри.